Як навчити дітей архітектури – досвід школи dash! та її засновника Богдана Волинського
Зміни в суспільстві варто починати з освіти, вважає Богдан Волинський, засновник дизайн-школи dash! у Харкові. Заклад працює з 2015 року. За цей час слухачами довгих і коротких курсів школи стало понад дві тисячі дітей у шести містах України.
Нещодавно харківська дизайн-школа за підтримки House of Europe створила онлайн-курс, щоб зробити архітектурну освіту доступною в кожному куточку України.
Ми розпитали в Богдана про запуск закладу, про те, яких знань бракує креативним підприємцям і як адаптуватися до життя під час пандемії.
У нашій школі учні займаються дві години раз на тиждень. Заняття з архітектури та дизайну є двох видів. Перший спрямований більше на розваги та створення простору, де дитина проявляє себе. Другий допомагає здобути навички, щоб підготувати річний проєкт. Наш освітній метод – це 3D Learning. Teaching by Doing, Learning by Doing, Decision Making. Тобто ми вчимося на практиці. У нас немає теоретичних лекцій. Ми все робимо через вправи. Наразі розширили напрями: у нас з’явився дизайн інтер’єрів, вебдизайн, графічний дизайн. Наша школа вчить мислити проєктно. А інструменти для цього можуть бути різні.
Немає книжки, де написані правильні та неправильні рішення. Ми вчимо, що ухвалення рішень – це про відповідальність. І кожне з них має наслідки – позитивні чи негативні. Щодо архітектурних принципів, то ми працюємо лише з реальними викликами. Будувати абстрактні конструкції «на Марсі» нам не так цікаво.
Я вважаю, що добра освіта не може бути дешевою. В більшості країн освітою опікується держава, яка дбає про те, щоб її можна було здобути безплатно або не за великі гроші. Ми шукаємо можливості через співпрацю з великими організаціями або через грантові проєкти. І прагнемо, щоб архітектурні програми стали доступними загальноосвітнім школам.
Ми співпрацюємо зі школами, але наразі тільки приватними. За два роки протестували програми для різних класів і продовжуємо вносити зміни.
Про команду, менеджмент та управління школою
Першою нашою кризою стала криза команди. Ми були гарними друзями, однак коли з’явилася відповідальність і регламенти, стало складно. Спочатку кожен робив те, що йому найбільше подобалося. З часом збагнули, що кожному треба брати відповідальність за свій напрям. Спершу я займався майже всім, відвідував різні курси від маркетингу до комунікацій. Тепер є змога трохи розширити команду та делегувати повноваження, тому я зміг зайнятися онлайн-курсом, на який ми отримали грант House of Europe.
Найголовніше у нашій команді – цінності. Якщо людина їх не поділяє – нам не по дорозі. У нас три принципи: актуальність, етика та інновації. Наприклад, якщо ми говоримо про екологію під час занять, то й сортувальний контейнер має бути у школі. А ще ми не повторюємо з року в рік одну й ту саму програму.
У нас всі викладачі – практики. Ми віримо, що варто займатися тим, що тебе найбільше цікавить. Неможливо вчити одного, а в житті робити зовсім інше. Тому в нас викладачі або архітектори-практики, або студенти старших курсів, які вже практикують.
Про труднощі
Труднощі виникають постійно. Якогось року в нас був менший набір, ніж ми очікували, і дуже бракувало коштів. Банально на оренду приміщення. Як вдалося пережити кризу? Я почав вчитись підприємництву та аналізувати. А ще ми прописали важливі моменти в документах. Наприклад, склали пам’ятку викладача – регламент щодо поведінки, складних ситуацій, обов’язків і відповідальності.
Щодо організації та управління, то тут було тисячі викликів. Я ж архітектор за освітою, а не підприємець. В мене був досвід проведення освітніх заходів, лекцій, дискусій, воркшопів для студентів. Однак у своїй справі ще треба працювати з фінансами, бухгалтерією, будувати команду. Я думаю, що загалом у нашого культурного сектора є брак знань у менеджменті, маркетингу, фінансових та юридичних питаннях.
Звісно, великим викликом став для нас карантин. Ми не були готові до нього, бо в нас усі заняття прикладні. І, звісно, одразу постало питання фінансової стабільності. Також ми не знали, що робити з річними курсами, чи ставити їх на паузу. Я записав відеоповідомлення, ми створили окремий розділ на сайті, де був розклад занять у відеоформаті. А ще розіслали матеріали для уроків учням (наприклад, для макетування).
У той період мені довелося провести самому низку занять, і я зрозумів, що дуже погано, що я єдина заміна. Сьогодні ми більше готуємо наперед. Ми не зупинили системну роботу, і це дало можливість пережити локдаун.
Освітні проєкти – це не те, на чому можна багато заробити. Також не будете почуватися фінансово та економічно впевненим на 100%. Але якщо багато працювати та використовувати нові інструменти, усе вдасться. Ми поступово нарощуємо потужності. Менше часу витрачаємо на дрібні процеси, бо тепер усе прописано та зрозуміло.