«Що б я зараз не робила, постійно думаю, як зможу використати це в Мелітополі». Ірина Шевченко про мрію з’єднати веломаршрутом Донецьк і Сімферополь

До повномасштабної війни Ірина Шевченко працювала координаторкою громадської організації «Спільно HUB» у Мелітополі. Разом з командою розробляла веломаршрути, розвивала місцеву велоінфраструктуру та мала багато планів. 

Після початку широкомасштабного вторгнення переїхала до Запоріжжя, а потім — до міста Кодими на Одещині, почала допомагати поліціянтам, рятувальникам та Центру крові, а також місцевій громаді. А ще цього року взяла участь в інтенсивній онлайн-лабораторії від House of Europe, яка була присвячена відновленню українських міст. 

Ми поспілкувалися з Іриною про впровадження великих змін у маленьких містах, комунікацію з місцевою владою та громадами, а також про мрії повернутися до рідного Мелітополя та з’єднати веломаршрутом Донецьк і Сімферополь. Далі — пряма мова.

Ірина Шевченко

Перші велодоріжки та «правильні» велопарковки в Мелітополі

Ми з чоловіком їздимо усюди на велосипедах років десять. Як транспортом у Мелітополі велосипедом багато хто користувався, а інфраструктура для цього лише починала розвиватися. 

Я зі своєю дитиною добиралася таким чином на гуртки, у басейн — по чотири кілометри в обидва боки. Ми їхали велосипедом тротуаром зі спального району в центр, але доводилося зупинятися і щоразу переходити дорогу пішки — це конфліктні ситуації з пішоходами. Велоінфраструктура потрібна — вона дає більше безпеки та комфорту.

У 2016 році в Запоріжжі виник «Спільно HUB». Вони займалися розвитком місцевих спільнот, підтримкою демократії на місцях, захистом виборчих прав, а також велотематикою. Я приєдналася до організації 2020-го, коли вона стала працювати і з областю. «Спільно HUB» допомагав нам писати програму розвитку велоінфраструктури Мелітополя (а потім і концепцію), залучив до цього нас як велоспільноту, а також експертів і міську владу. 

Влітку 2020-го Мелітопольська міська рада ухвалила програму розвитку велоінфраструктури та її концепцію. Ми почали точково впроваджувати її. Обрали спальний мікрорайон, у межах якого намагалися сполучити велоінфраструктурою точки тяжіння. Зокрема, школу, ринок, магазин. І вже в цьому районі на двох вулицях встигли [до повномасштабного вторгнення] зробити перші велодоріжки. 

У нас з’явилися два «велоСТО», де можна було ремонтувати велосипеди, і «правильні» велопарковки. Раніше в Мелітополі їх розміщували біля комунальних установ, але вони були незручні: не кожен велосипед можна було там залишити. Ми теж обрали п’ять місць біля комунальних установ і встановили П-подібні велопарковки. Вони вважаються найкращими, бо до них велосипед можна причепити за три точки, а це про безпеку.

Уроки безпечної їзди для школярів і мережа однодумців

З вересня 2020-го я брала участь у проєкті «Веломіста 2.0» від «Спільно HUB». Його мета — розвиток велоспільноти в чотирьох містах (Херсон, Запоріжжя, Мелітополь і Бердянськ). 

Я очолила команду в Мелітополі. Ми розробили методичні матеріали для уроку безпечної їзди на велосипеді для 1–2 класів і провели такі уроки в усіх школах Мелітополя і Бердянська. Разом з поліцією влаштували заняття з безпеки для учнів 8–10 класів та запустили челендж в соцмережах у Мелітополі на базі однієї зі шкіл тощо.

У межах проєкту ми спілкувалися з бердянцями, херсонцями та із запоріжцями, створили мережу однодумців, відчули, що можемо робити щось разом.

Веломаршрут Маріуполь — Сиваш

До повномасштабного вторгнення «Спільно HUB» орієнтувався не лише на Запорізьку і Херсонську області, а й на Донеччину, проводив активності у Слов’янську, Краматорську та Дружківці. 

У 2021 році Крим і частина Донбасу вже були в окупації. Тож ми вирішили зробити 380-кілометровий веломаршрут між точками, де це було можливо і безпечно: Маріуполь і Сиваш. Ідея маршруту була з’єднати Крим і Донеччину як символ того, що ми пам’ятаємо про наші окуповані території.

Веломаршрут пролягав узбережжям Азовського моря, переважно ґрунтовими дорогами. Їдеш, дихаєш морським повітрям, довкола неймовірні краєвиди. У такий спосіб ми хотіли показати, яке наше Приазов’я гарне, залучити якомога більше людей і переконати, що велосипед — класний вид активного відпочинку. 

Маршрут допомагали розробляти місцеві велоспільноти. На ньому встановили 10 байкпоїнтів — це велосипедні альтанки, де можна було відпочити, розмістити намет. На стендах була карта з QR-кодом, за яким можна було подивитися визначні місця поруч, крамниці. У листопаді 2021-го ми завершили встановлення байкпоїнтів, останній був на Рожевому озері [під Генічеськом]. Зараз весь маршрут знаходиться в окупації.

Взаємодія з владою і громадою

Місцева влада підтримувала наші проєкти, дослухалася до ідей. Міський голова Мелітополя Іван Федоров сам ініціював зустріч щодо велоінфраструктури. 

Велодоріжки створювали за місцеві кошти, місця для велопарковок і «велоСТО» ми погоджували з місцевою владою, а встановлювали за донорські кошти. Веломаршрут Маріуполь — Сиваш — теж. 

У Мелітопольському районі ми працювали з п’ятьма чи шістьма громадами. Були ті, які точно розуміли, що їхня перевага — туризм і треба в це вкладатися, всіляко допомагали. Були й більш пасивні, які, можливо, не до кінця розуміли, навіщо це, але все одно відгукувалися на запити. Але точно не було громад, які б вставляли палки в колеса.

Підтримка ДСНС, патрульних і всіх, хто потребує

Після повномасштабного вторгнення нам із сім’єю довелося виїхати з Мелітополя. Я чотири місяці жила в Запоріжжі сама: дитину відвезла на Одещину до батьків, чоловік пішов до війська. 

До розстрілу колони наприкінці вересня 2022-го [тоді росіяни обстріляли гуманітарну колону на виїзді із Запоріжжя, 32 людини загинуло — ред.] я передавала ліки, засоби особистої гігієни, товари для тварин та інші речі в Мелітополь, бо цього в окупації тоді не було або коштувало великих грошей.

«Спільно HUB» у Запоріжжі підтримав мене, я працювала в команді. Нам довелося змінити напрями роботи — стали затуляти «діри», вмикатися там, де не «вигрібала» держава. Стали підтримувати критичну інфраструктуру: до нас приходили із запитами ДСНС, Центр крові, поліція. Центру крові потрібно було обладнання для збору крові, поліції — аптечки й турнікети, ДСНС — техніка для розмінування, засоби для розбору завалів, протипожежні, протитеплові та водолазні костюми




 

Також я керувала проєктом з переоснащення велопатрулів. До повномасштабного вторгнення «Спільно HUB» запускав велопатрулі у Мелітополі та Бердянську: їх оснастили екіпіруванням і провели для них навчання. У Запоріжжі велопатруль готували не ми, бо він з’явився ще до створення організації, але ми тісно комунікували. Тож у 2022-му патрульна поліція Запоріжжя звернулася до нас із запитом, і виявилося, що в них з 10 велосипедів робочі лише три. Восени 2022-го ми закупили для них 12 велосипедів, придбали нове екіпірування. 

Також у 2022-му ми з поліцією влаштовували в Запоріжжі спільні акції «Засвітись уночі» (2021-го така акція одночасно пройшла в Запоріжжі, Мелітополі, Херсоні та Бердянську): дарували велосипедистам світловідбивачі й ліхтарики, пояснювали, що важливо позначати себе в темну пору доби. 

Великі активності в маленькому місті

У жовтні 2022-го почалися масовані обстріли та знеструмлення. Я була вагітна, жила на сьомому поверсі й зрозуміла, що залишатися небезпечно. Тому вирушила до Кодими, де проживаю і тепер. 

Кодима — маленьке місто на Одещині. Я народилася в Кодимській громаді, де прожила 14 років, тут мої батьки. До проєктів «Спільно HUB» долучаюся дистанційно. Якщо це офлайн-подія і потрібна моя участь, я приєднуюся теж. 

Нині ДСНС, поліція і Центр крові стали на ноги, їм допомагають більше донорів, тому ми дозволили собі повернутися до попередніх пріоритетів — це безпека дорожнього руху, розвиток сталої мобільності. 

У Кодимі ми теж влаштовували акцію з поліцією «Засвітись уночі», і минулої осені проводили уроки безпеки в школах: закупили настільні ігри на тему безпеки дорожнього руху, знаки, імітували деякі дорожні ситуації та пропонували дітям їх вирішувати. 

Сьогодні наша організація підтримує громади в Запорізькій області в програмах відновлення: допомагаємо їм залучати експертів, організовуємо обмінні поїздки в Чернігівську і Вінницьку області.

Сила громадського спротиву

Улітку 2023-го місцева влада «оголила» 200 метрів головної дороги в Кодимі: зрубала всі дерева, розширила дорожнє полотно. І цієї весни виконком ухвалив рішення так само розширити проїжджу смугу ще на 500 метрів: зрубати всі 64 дерева з обох боків вулиці, їх комісія визнала аварійними. Напевно, є аварійні, але точно не всі. Таке рішення шкодить пішоходам і велосипедистам.

Мешканці активно долучилися: ми написали колективну скаргу до міського голови Сергія Лупашки, стали звертатися в усі можливі інстанції. Місцева влада під тиском людей зрештою відступилася. Щонайменше ми домоглися зупинення цих планів, уважно стежимо, щоб жодних робіт з ліквідації дерев не розпочинали.

Нові знання та знайомства

Онлайн-лабораторія для урбаністів від House of Europe — це був прекрасний захід. Я цікавлюся урбаністикою, намагаюся всіляко підвищувати свою експертність. І була щаслива, що мене туди відібрали, адже я за професією — програмістка та не маю професійної освіти ані архітекторки, ані містопланувальниці, проте маю досвід роботи в громадському секторі у сфері сталої мобільності. 

Це було як «прокачування»: нам розповідали про архітектуру, про планування будинків. Ми могли зустрітися з менторами та поговорити віч-на-віч, поставити запитання. Із Сашком Столовим зустрілися наживо — він займається малими містами, його зацікавила моя тема, а мене — його досвід. Продовжили спілкуватися з менторкою Тетяною Волошиною — вона відстежувала мої активності, писала коментарі, підказувала, як зробити краще, це було дуже приємно.

Крім того, що я отримала на цьому курсі знання, познайомилася з людьми зі своєї сфери — це, на мою думку, підсилило кожного з нас. 

Плани на майбутнє

Я збираюся в Мелітополь щокварталу. Ми живемо сподіваннями, що ці землі рано чи пізно деокупують. Що б я зараз не робила, де б не навчалася, які б активності не втілювала, постійно думаю, як зможу використати це в Мелітополі. 

У Мелітополі я прожила 10 років, вийшла заміж, народила дитину, в мене там було коло спілкування, яке за повномасштабну війну роз’їхалося по всьому світу. Дуже хочеться повернутися, і щоб люди, з якими ми це все робили, теж повернулися. 

Нині я проходжу курс від нідерландського університету Erasmus Universiteit Rotterdam на тему збереження міської спадщини. Цьогоріч намагатимуся вступати до магістратури й здобути освіту містопланувальника — щоб з новими знаннями повернутися до рідного Мелітополя і продовжувати працювати там. 

Мріємо з’єднати веломаршрутом Донецьк і Сімферополь, сподіваюся, настане час — і все вдасться.

Текст: Дмитро Кузубов

Вичитка: Вікторія Осіпова

Переклад: Ірина Гоял

Підпишіться на наші соціальні мережі

Щодня — тільки гранти та програми для українців. Повідомляємо одразу, коли з’являється щось нове.

Підпишіться на щотижневу розсилку

Ми випускаємо дайджест із можливостями один раз на тиждень. Ми не будемо надсилати вам жодних інших листів, бо цінуємо ваш час та особистий простір.

Наш донор, керуюча організація та партнер

Спробуйте інший браузер

Ми помітили, що ви переглядаєте сторінку через Internet Explorer. Використайте Safari, Google Chrome або Mozilla Firefox, щоб побачити сайт в усій красі.